У сучасному світі, коли доступні стільниковий зв’язок, електронна пошта та соцмережі, люди майже не пишуть одне одному листи.
Ті листи «щастя», які мешканці будинків знаходять у себе в ящиках, це різні повідомлення: повістка до суду або військкомат, відомості про заборгованість від ЖКГ, інформація від ПФР або з податкової і т. д. і тощо
Пройшли часи Тетяни Ларіної: і любовних послань на папері вже не складають. На пошту приходять за посилками-покупками з інтернет-магазинів або заплатити комунальні платежі, або відправити посилку дітям і онукам.
Як добре, мило і зворушливо і довгоочікуваним раніше, 20-30 років тому, було отримувати листи від друзів і родичів.
Тоді можна було тримати у руках білий конверт з марками, акуратно розрізати його розгортати списаний аркуш і «чути» рідний голос: «Милий дідусь, Костянтин Макарич, зроби божеську милість, візьми мене звідси…на село…» (з листів Ваньки Жукова, розповідь А. П. Чехова «Ванька»).
